Саме цього дня чекала Усагі так довго! Єдиного дня у році, коли можна було досхочу вередувати і рюмсати — День злості. Атож, в Японії є таке свято! А ви й не знали? А чого ж, ви гадаєте, японці такі спокійні й ввічливі? Саме тому — бо є в них єдиний день у році, коли можна кричати, хуліганити на вулицях, робити всім назло — одним словом, пундитися на увесь Всесвіт. Отже, день прийшов. З самого ранку добряче розлючена дівчина прийняла участь у змаганні лихословів. Суть змагання полягала у виголошенні промови на тему :"Що найбільш розлютило мене у цьому році?". Герой промови у білявки був лише один, але такий, що кращого, себто гіршого і бажати не варто. Так, це саме він — Чіба Мамору, ворог номер один. Протягом трьох годин Усагі верещала на сцені, пераховуючи усі збитки і образи, що їй було завдано цим хлопцем. І чого там тільки не було! І кидання тістечками, і обливання оцтом, і лякання бідолашної Усагі різними шкільними жахами. Та вже й того, що Мамору постійно брав її на глузд вистачило б! Її слухачі — інші учасники змагання — швидко зрозуміли, що порівняно з цією дівчиною і її складним життям поряд з потворою на ім'я Мамору усі їхні проблеми блякнуть. То ж Усагі зайняла перше місце і навіть отримала за нього грамоту. Правда й те, що після своєї чудової промови, рівної якій вона не виголошувала навіть у образі Сейлор Мун, Усагі охрипла, тож була вимушена піти до шпиталю і придбати ліки для горла. Ті, як спеціально, виявилися несмачними. То ж самопочування білявки лише погіршилося і, ідучи по вулиці, вона аби що пари з вух не пускала. Мабуть для Мамору це був найкращий час, щоб з'явитися перед нею, у всякому разі на його погляд — й він ним скористався.
— Привіт, Оданго-атама, — привітався хлопець, — Я чув якого добрячого прочухана ти дала іншим на змаганні. Прямо саме натхнення… З двома довжелезними хвостами, — Усагі відчула, що зараз ще кращого прочухана влаштує цьому цапові і внутрішньо приготувалася.
— А що, ти був там і чув? — недоречно ввічливо запитала дівчина.
— Та навіщо мені там бути? — аж здивувася студент, — Ти так на них, бідолашних, гримала, що на весь Джубан було чутно. Я й з дому не виходив.
— І як? — напруженим голосом поцікавилися Усагі, — Сподобалося?
— Ще б пак, — хлопець трусонув вугільно-чорним чубом, — Готувалася, мабуть? Вийшло гарно, але ти б краще до школи так готувалася, розумнице ти наша.
— Ні, дурню, не дочекаєшся, — Усагі показала йому язика.
— А ти зараз куди? — запитав хлопець після нетривалого мовчання.
— Ніяких особливих планів у мене нема, — відізвалася білявка, в якої замерехтіла бліда надія.
— То може підеш додому і даси ладу своїй кімнаті. Бо ж Рей розповідала, який там гармидер.
— Я не піду додому, — коротко відрубала Усагі. Надія сконала так не домерехтів.
— То можу запросити на змагання плаксіїв. У трикутномі парку хвилин через надцять почнуться.
— Мамору?
— Що?
— Можна, я тебе вб'ю?
— Атож. Усе життя мріяв, щоб моє існування обірвала нечепура з двома кулястими пухирями на голові, — згідно закивав головою Мамору.
Усагі дуже вчасно згадалось який сьогодні день, і вона непомітно затисла в руці свою брош для перевтілень.Чомусь їй зовсім не хотілося лаятися з цією потворою, прихованою під маскою звичайного студента. Хоч він і був гірше усіх демонів, разом узятих, щось зупиняло Усагі від розправи.
— Знаєш, Мамору, — промовила вона, — Я беру свої слова назад.
— Вибач, не зрозумів? — підняв одну брову той.
— Ти зовсім не дурень. Мабуть, ти кругом правий. Йди собі.
Мамору стояв, ні пари з вуст, приголомшено кліпаючи очима. А дівчина зараз віддала б усю свою колекцію манги, аби з'явився демон і можна було б, гукаючи гвалт, утекти світ за очі. Але в демонів, мабуть, був вихідний. То ж Усагі, важко зітхнув, пішла, зоставляючи позад себе очманілого хлопця. Це був перший раз у її житті, коли Мамору нічого було відповісти. Деякий час дівчина безцільно блукала стежками парку, а потім попростувала до найближчої сцени — треба ж десь час вбити. Та, мабуть, така була її доля на сьогодні — вона встигла побачити, як по сходах здіймається Мамору. Повернути назад білявка не могла, бо ж її замкнув звідусюд людський натовп. Її ворог взяв мікрофон і заговорив:
— В цьому році найбільше мене розлютив я сам. А сталося це, дякуючи отій дівулі в оданго. Еге ж, саме їй. Мене дратувало те, що я закохався в неї с першого погляду, і я казився ж кожної нашої зустрічі. Мене невимовно лютить той факт, що я не можу зробити нічого, що їй би сподобалося. Звідусіль видно, що в таку халепу мог ускочити лише повний бовдур. Дякувати Богові — чи то самій цій дівчині — що є такий день як сьогодні… Так от моя єдина проблема — це Усагі Цукіно, моя кохана. В мене все.
Мамору жбурнув мікрофон ошелешеному ведучому, який автоматично його впіймав, і легко зістрибнув зі сцени. Натовп мовчки розступився перед молодим хлопцем з конче схибленими очима. Мамору пішов геть — непоспішаюши, горблячись, ніби важкість його болю не давала йому розпрямитися. Усагі ніби відтаяла, і, працюючи ліктями, протовкалася слідом. Якщо вона зараз загубить його, то вже ніколи собі не вибачить! Наздогнати довгоногого ворога, що тільки що ніс самісіньку нісенітницю, їй вдалося лише після наступного повороту аллеї.
— Зачекай, — покликала вона, не бажаючи залишати безлюдне місце і розмовляти в черговому натовпі. Мамору покірно зупинився і здивовано подивився назад.
— Оданго? Щось сталося?
— Сталося! — захекана дівчина нарешті порівнялася з зним, — Ти стався, дурню! Уторопав?
— Ані крихти. Чого ти за мною женешся? Я ж все пояснив?
— Дурню! Тобто… Ну… Сам зрозумів… Я ж не знала…
— Та яка, до дідька, різниця? Оданго, я не сподіваюся на відповідь і пояснення. Просто сьогодні день такий, коли можна патякати все, що завгодно.
— Не сподіваєшся?
— Авжеж. Просто, якщо тобі знадобиться допомога — тільки свистни.
— Я не вмію свистіти, — пробуркотіла Усагі, — Тож спершу тобі прийдеться мене навчити. У ще багато чому. Але в нас часу обмаль, а завтра понеділок. Тож може, любий, зараз і почнеш?
— Оданго?…
— Так, любий? — Усагі подивилася на хлопця безвинними очима.
— Ти… мене…
— Скидається на те. А тепер — якщо ти зараз не перестанеш прикидатися добрим хлопцем і не… ну, скажімо… Поцілуєш мене, то я відгризу тобі обидва вуха!
— Я аж тремчу зі страху, — Мамору обережно торкнувся до її обличчя, — Здається, я зовсім з'їхав з глузду.
— Тому, що кохаєш таку дурепу?
— Ні. Тому що мені здається, що ця дурепа кохає мене…
— Йому здається… Ой! Наступного разу попереджуй, як задумаєш мене схопити!..
— Але я справді кохаю тебе, Оданго.
— А я тебе, по-твоєму — ні? От дурень!… Тобто… Вибач.
— Усако?
— Це мені хабар, що б я не називала тебе всілякими словами?
— Це я так зву тебе. Ну, знаєш, для себе…
— Мені подобається. Залюбки буду відгукатися на це!
— То й добре. Усако, а те що ти тільки що сказала — це ти серйозно?
— Ти про "дурня"?
— Я про поцілунок, — Усагі взяла його обличчя в долоні і зазирнула в сині сумні очі.
— А ти як гадаєш, любий? Сьогодні, до твого відома, день злості, а не перше квітня!
— Я мріяв про це.
— Я… теж, — дівчина сором'язливо опустила очі, — Я давно…
— Я теж. Тепер все скінчилось. Розумієш, люба? Все позаду. Я твій.
— Мамору…
— Іди сюди.
Завернувши за ріг, натовп зупинився, побачивши Усагі з Мамору, злитих у палкому поцілунку прямо посеред аллеї.
— Гей, ви! — гукнув хтось, — Сьогодні, між іншим, день злості!
— Тільки не для нас! — засміялися закохані.
— День тільки почався, — промовив Мамору, беручи кохану за руку, — А я обіцяв навчити тебе свистіти.
— Я думаю, ми знайдемо краще заняття, — багатообіцяюче посміхнулася Усагі.