Кохайтеся, чорнобриві, та не з Воронами
Антіванці - чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Ворон любить, жартуючи,
Жартуючи кине
Піде він в свою Антиву,
А стражиха гине.

Якби сама, ще й нічого,
А ще і бабуся*,
Що іде усе за нею...
Каже - "Спать боюся!"
Серце в'яне, співаючи,
Коли знає за що,
Леліана не пробачить,
А скаже - Ледащо!

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з Воронами,
Антіванці - чужі люде,
Лиш граються вами.

Не слухала чорнобрива
Ні Вінн і ні Лельки,
Полюбила антіванця,
Як знало серденько.
Полюбила Араная,
В наметик ходила,
Поки себе, свою долю
Там занапастила.

Кличе Огрен вечеряти,
А дівка не чує,
Де жартує з Аранаєм,
Там і заночує.
Не дві ночі з меду очі
Любо цілувала,
Поки слава на весь табір
Недобрая стала.
Нехай собі тая відьма
Що хоче, говорить
Вона любить і не чує,
Що вкралося горе.

Прийшов Тальєсен с Антиви,
Каже "Зєв, зі мною!"
Ти ж не стражева підстилка!
Мені без тебе - горе!"
Антіванець, не зморгнувши,
До Тальки тікає,
Дістає свої ножі він,
І все ж нападає...
Та не вбила Зєвку дівка,
Каже "Дуй в Антиву!
До своїх пташок поганих,
Ти ж мене покинув!..."

Зєвка йде, і не вернеться,
А стражиха плаче:
"Та чого така тупа я?
Втратила я вдачу!"
І біжить вона до ельфа,
Каже:

"Аранайко!
Постривай, мій дорогенький!
Ти стомився, зайко?
Ти злякався чи, Зєвранчик?
Серце, подивися,
Їй творець мій, я ж магічка!"
"Дурна, одв'яжися!"
"І ти мене покидаєш?
А ти ж присягався!"
"Ти, гадаєш - діло знаєш?
Думаєш, злякався?
І не перша ти такая
Ну то й що, що спали?
В мене дівок пів-Антиви
І горя не знали!"
"Чи закоханий ти в себе?"
"Вгадала, "амора"!
А тепер тікай від мене,
І не буде Мора!"

Пішла дівка у столицю -
Іде, тихо плаче,
Прийшла бабця**, дівці каже:
"Та що він там значив!"

Та не слухала дівчина,
Пішла - Архідємон.
Виліз, падло, ще й крилатий!
Такая проблєма!
Йде магічка все ж до нього,
Морріган відшила:
"Я не буду жити, відьмо!
Не йди з мене, сило!"
У руках чомусь і меч є -
Як встромить в дракона!
Кров повсюду, ще і сяйво...
Вмерла чорноброва...

А в Антиві Зєвка плаче -
По стражу сумує,
Та зосталась лише пам'ять,
І тую марнує...

Ферелден увесь сумує,
Хоч Мору не стало,
Та й зі стража тільки слава,
Могила зосталась...

Кохайтеся, всі магічки,
Та не з Воронами,
Бо як кине із карети -
Буде лихо з вами!

*Бабуся - имеется в виду Винн.
** Бабця - см. Бабуся.